Поради

Чи відомі вам найбільш ефективні втручання?

Життя від курсу реабілітації до курсу реабілітації. Постійний пошук коштів, адже потрібно ще… ще… ще. Виходить якесь замкнуте коло: чим більше реабілітації проводиться, тим більше її треба. Якщо вам знайома дана ситуація, — читайте далі.

Усе починається ще з перших втручань та перших поставлених цілей (часто недосяжних та дуже далекоглядних), які вводять сім’ю в стан постійного очікування чуда. Мова не йде про те, щоби відразу «насипати» сім’ї цілу купу негативу, залишити її з відчаєм та думками сам на сам.

Правильний підхід до родини залежить від освіченості й тактовності фахівців до яких вони потрапляють (особливо вперше!). Саме правильний підхід фахівця дає змогу відкрити в дитині сильні сторони (а вони в неї обов’язково є), навіть за найважчого стану.

Факти очевидні: ми нічого не лікуємо. Стан дітей здебільшого все-таки пожиттєвий. Важливо це зрозуміти, а головне — прийняти. Завдяки цьому, ми разом зможемо дати дитині те, чого вона справді потребує.

Часто буває так, що з кожним курсом терапії всі показники «покращуються», «збільшуються» і «зміцнюються». Насправді ж, функціональний стан залишається незмінним, а ефект від терапії швидко зникає.

Якщо подивитися на доказову базу методів втручання для дітей із церебральним паралічем, то можна зауважити, що найефективніші з них — якісь досить глобальні й не до кінця зрозумілі назви, чи то терапії. А люди звикли до чогось конкретного. Тобто, до якоїсь конкретної методики (часто авторської), яка має розв’язати всі їхні проблеми.

Наприклад, високим рівнем ефективності відзначені втручання для покращення рівня рухової активності, самообслуговування та функції (ну дуже важливі речі, які здебільшого і є основними запитами батьків у терапії). Серед них: цілеспрямована терапія на функцію, ерготерапія, контекстно-орієнтована терапія, домашні програми.

Здається, мало закладів, у яких пропонують схожі послуги. Правда ж? Якщо ще про ерготерапію зараз говорять (часто спотворюючи її основну філософію), то решта втручань та послуг залишаються просто невідомими (хоч і найбільш ефективними)!

А тому, почнімо з цілеспрямованої терапії на функцію.

Це терапія, яка вбачає в пацієнтові активного «гравця», а не пасивного отримувача послуг. В основі тренування функцій, які будуть:

  • впливати на якість життя дитини та її сім’ї (тримати голову, перевертатись, повзати, рачкувати, сидіти, стояти, ходити, бігати, стрибати);
  • забезпечувати всі необхідні елементи ортопедичної підтримки (ортези, лонгети, тутори);
  • забезпечувати підбір необхідного допоміжного обладнання (вертикалізатор, візок, ходунки, ролатори, палиці, милиці).

Усе це разом дасть дитині змогу бути незалежним на своєму рівні.

Можливо, ви стикались із наступною ситуацією. В терапевтичному залі дитина, скажімо, III рівня GMFCS починає виконувати самостійно декілька кроків, пересуватися від опори до опори, має спроби до самостійного стояння, — і всі такі щасливі. У виписці пишуть слова: «з’явився навик самостійної ходи та стояння», батьки приїжджають додому, — а дитина і кроку не може самостійно виконати.

У такому випадку говорімо про контекстно-орієнтовану терапію.

Дитина в різних середовищах діє по-різному й може приймати різні рішення. Сучасні моделі втручання розглядають, як основні результати реабілітації, — виконання завдань та вдосконалення функцій, а не роботу над відновленням чи нормалізацію компонентів руху (м’язів, суглобів, сухожилків, зв’язок).

Ця сфокусованість на середовищі та функціональних показниках трапляється й описується різними термінами: функціональна терапія, цілеспрямована функціональна терапія, цілеспрямоване навчання, цільове навчання та ін. Саме взаємодія між дитиною, завданням і середовищем веде до ефективних рішень для функціональних завдань.

Контекстно-орієнтована терапія спрямована на зміну певних обмежень (перешкод) у середовищі, які залежать від руху (функції) дитини. Простими словами, мета полягає в тому, щоби змінити завдання або середовище для того, щоби максимально сприяти функціональній продуктивності дитини.

Втручання орієнтоване на зміну середовища або завдання, і в ідеалі це відбувається в природних для дитини умовах (школа, дім). Описаний вище контекстно-орієнтований підхід ідеально поєднується з цілеспрямованим навчанням, оскільки комбінація є більш ефективною, ніж кожен компонент окремо.

Заняття в центрах реабілітації, чи постійні індивідуальні заняття з терапевтом не завжди доступні, часто виснажливі, як для самої дитини так і для цілої сім’ї. Важливо й те, що заняття в клінічних умовах є менш адаптованими до індивідуального контексту перебування дитини та її родини.

Тому домашні програми, як терапевтична стратегія підтримується багатьма клініцистами світу, оскільки вони відбуваються в природному для дитини середовищі.

І тут з’являється ще одна важлива роль терапевта — це освіта батьків, співпраця між терапевтом та сім’єю, встановлення погоджених між сім’єю та дитиною цілей. Як би це не було важко, необхідно приймати та поважати рішення, які стосуються комфорту життя дитини.

Керуймося здоровим глуздом, підходячи до кожної дитини та її проблеми з максимальною індивідуальністю!

Статтю підготував: фізичний терапевт Захар Козій