Медична довідка
Фізична терапія

Що таке фізична терапія (реабілітація)?

Фізична терапія – це вид лікування, під час якого застосовують фізичні вправи та природні чинники, щоб відновити здоров’я, фізичний стан та працездатність пацієнтів. Заняття з фізичної терапії допомагають подолати відчуття болю і повернутися до повсякденних фізичних навантажень.

Фізичну терапію використовують як самостійний спосіб лікування, а також можуть застосовувати в комплексі з іншими методами лікування захворювання.

Фізичний терапевт в команді з лікарями проводить аналіз захворювання та повсякденної рухової активності пацієнта, обговорює план лікування та складає індивідуальну програму відновлення. Цілями відновлення є: зменшити або усунути больове відчуття, відновити амплітуду руху, зміцнити м’язи, підвищити витривалість організму, покращити координацію рухів.

Заняття з фізичної терапії завжди складаються зі спеціально, індивідуально розроблених фізичних вправ. Фізичний терапевт також може використовувати мануальну терапію, масаж, фізіопроцедури (тепло, холод, електротерапія) та навчати навичкам догляду за власним тілом.

Хто такий фахівець фізичної терапії?

Фахівці фізичної реабілітації/фізичні терапевти є провідними спеціалістами з відновлення, корекції та підтримки рухових функцій. Вони володіють системними знаннями у сфері рухової діяльності людини.

Фахівці фізичної реабілітації/фізичні терапевти обстежують пацієнтів з метою виявлення рухових дисфункцій та визначення рухового потенціалу, розробляють і виконують індивідуальний план фізичної реабілітації/терапії у співпраці з іншими спеціалістами (лікарями, соціальними працівниками, психологами) та пацієнтом.

Медична довідка

Медицина болю

Що вивчає медицина болю?

В сучасному світі однією з найчастіших причин звернення до лікаря є біль при захворюваннях опорно-рухового апарату. Від болю, пов’язаного з ураженням опорно-рухового апарату, страждає 20-45 % населення земної кулі (жінки та особи старшого віку страждають частіше). Хронічний біль є причиною втрати працездатності та соціальної активності людей, з ним пов’язані патологічні стани, такі як депресія, порушення сну, дестабілізація роботи серцево-судинної системи.

В структурі патології опорно-рухового апарату, залежно від основного патогенетичного механізму, виділяють запальні захворювання суглобів та прилеглих тканин (артрит, теносиновіїт, міозит), дегенеративні ураження суглобів, травми, пухлини.

Біль як хвороба

В нормі біль є позитивним відчуттям, оскільки він є першим сигналом про небезпеку. Ще з дитинства ми на власному досвіді вчимось оминати те, що завдає болю. При травмах біль змушує нас обмежити функціонування пошкодженої кінцівки, а відтак сприяє її загоєнню. Такий “позитивний” біль називається “гострим”, основою якого є патологічний процес, пов’язаний з травмою, запаленням чи інфекцією.

Хронічний біль триває більше 3-6-ти місяців, що перевищує період загоєння тканин. Такий вид болю втрачає своє корисне сигнальне значення, внаслідок чого він починає проявлятися за іншими патологічними законами, визначну роль в розвитку яких відіграє психічний фактор. Якщо гострий біль розглядають як симптом, то хронічний біль набуває рис хвороби, яка проявляється емоційними та психічними порушеннями, з формуванням больової поведінки.

Сприйняття болю

У кожної людини різне сприйняття болю, яке може залежати як від виховання, так і від статі. Наприклад, вихований страждати мовчки зазвичай скаже, що йому не так боляче, ніж той, хто звик до надмірного вираження своїх відчуттів. Доведено, що жінки здатні легше реагувати на біль, ніж чоловіки.

Відчуття болю по-різному виражене вдень та вночі. Біль, який не давав довго заснути вночі, вдень сприймається легше. Це пояснюється тим, що вночі біль захоплює всю нашу увагу, а вдень ми можемо відволіктись від нього: чи то бесідою з товаришем, чи то переглядом фільму, чи то працею. Страх, який виникає у нас внаслідок нерозуміння причин болю, призводить до фіксації уваги на ньому та посилює страждання загалом.

Причини болю

Причини болю у 90 % випадків криються у п’ятьох біологічних структурах: м’яких тканинах (шкіра, м’язи, зв’язки тощо), суглоби, кістки, судини і нервові волокна. Тому біль поділяють на: тканинний, суглобовий, кістковий, судинний та нейрогенний.

Тканинний біль. Причини болю формуються в шкірі, м’язах, зв’язках, внутрішніх органах.

Суглобовий біль. Причиною такого болю є внутрішньо- та позасуглобова патологія. Внутрішньосуглобовий біль виникає при ревматичних захворюваннях, інфекціях, остеоартрозі, травмах. Він найчастіше супроводжується запаленням з надмірною продукцією внутрішньосуглобової (синовіальної) рідини, яка при рухах розтягує порожнину суглоба і спричиняє біль. До позасуглобових уражень належать хвороби та травми сухожилків, синовіальних сумок, зв’язок.

Кістковий біль. Характеризується ниючим болем, який поширюється вздовж кістки. Причинами кісткового болю є остеопороз, підвищення внутрішньокісткового тиску, пухлини.

Судинний біль. Спричинений розладами кровопостачання внаслідок звуження артерій або відтоку крові при розширених чи тромбованих венах. Характеризується онімінням кінцівок, порушенням ходи, набряками, утворенням виразок на шкірі.

Нейрогенний біль. Виникає внаслідок подразнення патологічними чинниками провідників болю (нервів). Окрім болю, з’являються розлади чутливості (її посилення або зменшення до абсолютної втрати) окремих ділянок тіла.

Діагностика болю

Щоб з’ясувати причини болю, необхідно пройти складний діагностичний шлях. Опираючись на скарги пацієнта та відомості про те, як розвивалось захворювання, лікар з’ясовує історію хвороби, а також те, в якій системі є порушення (судинній, руховій, нервовій, імунній та ін.). Це дозволяє визначити місце та характер болю, констатувати рухові розлади та виявити ймовірну причину цього болю.

Встановлюючи діагноз, сучасна медицина опирається на дані додаткових методів обстеження. Наприклад, коли під час діагностики застосовують технічні засоби, такі як рентгенографія, магнітно-резонансна томографія, комп’ютерна томографія, ультразвукова діагностика, це дозволяє побачити вигляд ураженого органу зсередини, візуалізувати, яка саме тканина є субстратом болю та чи поширюється процес на прилеглі тканини.

Окремим ефективним методом діагностики є лабораторні аналізи: на основі змін показників крові визначаються “невидимі” причини хвороби (інфекції, ураження імунної системи і т.д.). Тому при одному чи іншому захворюванні лікар вибирає найбільш оптимальний метод діагностики.

Заключним етапом процесу діагностики є аналіз проведених обстежень та встановлення остаточного діагнозу, на основі якого буде назначене лікування.

Біль при нерегулярних заняттях спортом

Фізична активність стає все більш популярним вибором способу життя. Багато людей впродовж цілого тижня віддають себе роботі, а у вихідні займаються спортом. Це явище настільки масове, що на означення такої категорії людей навіть винайшли термін “спортсмени вихідного дня”. Часто така фізична активність є причиною виникнення болю. Адже внаслідок нерегулярних занять неадаптовані до фізичних навантажень структури опорно-рухового апарату перевантажуються, що викликає біль і порушує трудову діяльність.

Медична довідка
Травматологія і ортопедія
Що вивчає травматологія і ортопедія?

Травматологія – галузь медицини, яка вивчає пошкодження, хвороби, пов’язані з ними, а також розробляє методи лікування і профілактики травм.

Ортопедія – галузь медицини, яка займається профілактикою, діагностикою і лікуванням деформацій та функціональних порушень опорно-рухового апарату (кісток і м’язів) людини, котрі викликані вродженими дефектами або виникають внаслідок травм чи захворювань.

Ортопедія традиційно пов’язана з розділом медицини, який вивчає пошкодження опорно-рухового апарату (кісток, суглобів, м’язів, зв’язок, сухожиль), – з травматологією. До складу ортопедії і травматології входить протезування – комплексна медико-технічна дисципліна, яка займається виготовленням і застосуванням протезів і ортезів (корсетів, бандажів, апаратів, спеціального взуття та устілок) для відновлення втрачених форм та функцій опорно-рухової системи.

Також ортопедія є важливою складовою частиною спортивної медицини, яка вивчає зміни в організмі людини під час занять спортом. Знання в сфері спорту і фізичної культури є просто необхідними сучасному лікарю-ортопеду. Не можна уявити собі ортопедії без науки під назвою “медична реабілітація” або без розділу медицини, який вивчає будову і лікування різних захворювань стоп – “подіатрія”.

Пошкодження м’яких тканин

Пошкодження м’яких тканин поділяють на закриті та відкриті. Закриті пошкодження, зокрема м’яких тканин та кісток, відрізняються від відкритих (ран, поранень) тим, що вони не супроводжуються ранами і мікробним забрудненням тканин. До закритих пошкоджень належать за­биття, струс, стискання м’яких тканин, вивихи, переломи кісток та пошкоджен­ня органів тощо.

Забиття – закрите меха­нічне пошкодження м’яких тканин без порушення цілісності шкіри (трапляється найчастіше). Ступінь забиття залежить від розмірів та контурів об’єкта, який спричинив травму, а також – від сили удару і опору тканин. М’язи легко трав­муються в стані на­пруження. Найслабшою щодо цьо­го є підшкірна основа, багата на кровоносні судини і нерви. Кожне забиття зазвичай супровод­жується розривом кровоносних судин, внаслідок чого виникають внутрішньотканинні крововиливи.

Розтягнення. Сам термін “розтягнення” не відповідає своєму значенню, бо всі м’які тканини мають еластичні властивості та розтягнення є їхньою нормальною функцією (наприклад, розтягнення зв’язок). Під час перерозтягнення виникають мікронадриви тканин, тому суттю такої травми є все-таки надрив.

Під час розтягнення найчастіше пошкожується зв’язковий апарат суглобів. Причиною цього є раптовий різкий рух у суглобі (згинання з поворотом при фіксованій стопі, надмірне згинання чи розгинання). Розтягнення характерне для спортсменів більшості видів спорту. Найчастіше пошкоджуються гомілковостопний, колінний, променево-зап’ястковий суглоби.

У разі розтяг­нення механізм пошкодження інший, ніж під час забиття, проте вони мають подібну клінічну картину: локалізова­ний біль та помірний крововилив з порушенням функції кінцівки, по­ява надмірних рухів у суглобі. Встановити діагноз допомагає анамнез (з’ясуван­ня механізму травми) та додаткові методи обстеження (УЗД, МРТ тощо).

Лікування переломів

У лікуванні переломів слід дотримуватись двох принципів: необхідно правильно зіставити уламки (якщо вони зміщені) і зафіксувати їх на термін зрощення.

З метою фіксації неускладнених переломів використовують тверді (гіпсові або пластикові) пов’язки. Умовою накладення таких пов’язок є знерухомлення суглобів вище та нижче перелому, що створює оптимальні умови для загоєння, але передбачає обов’язкове відновне лікування після зняття фіксації.

Однією з сучасних тенденцій світової травматології та ортопедії є застосування методів хірургічної фіксації уламків різноманітними металевими конструкціями. Часто цей метод не передбачає знерухомлення суглобів, тому його перевагою є те, що він не перешкоджає рухомості ушкодженої кінцівки, а це дає можливість раннього та швидшого відновлення, зниження рівня інвалідності та швидкої соціальної адаптації потерпілого.