Медична довідка
Травматологія і ортопедія

Що вивчає травматологія і ортопедія?

Травматологія – галузь медицини, яка вивчає пошкодження, хвороби, пов’язані з ними, а також розробляє методи лікування і профілактики травм.

Ортопедія – галузь медицини, яка займається профілактикою, діагностикою і лікуванням деформацій та функціональних порушень опорно-рухового апарату (кісток і м’язів) людини, котрі викликані вродженими дефектами або виникають внаслідок травм чи захворювань.

Ортопедія традиційно пов’язана з розділом медицини, який вивчає пошкодження опорно-рухового апарату (кісток, суглобів, м’язів, зв’язок, сухожиль), – з травматологією. До складу ортопедії і травматології входить протезування – комплексна медико-технічна дисципліна, яка займається виготовленням і застосуванням протезів і ортезів (корсетів, бандажів, апаратів, спеціального взуття та устілок) для відновлення втрачених форм та функцій опорно-рухової системи.

Також ортопедія є важливою складовою частиною спортивної медицини, яка вивчає зміни в організмі людини під час занять спортом. Знання в сфері спорту і фізичної культури є просто необхідними сучасному лікарю-ортопеду. Не можна уявити собі ортопедії без науки під назвою “медична реабілітація” або без розділу медицини, який вивчає будову і лікування різних захворювань стоп – “подіатрія”.

Пошкодження м’яких тканин

Пошкодження м’яких тканин поділяють на закриті та відкриті. Закриті пошкодження, зокрема м’яких тканин та кісток, відрізняються від відкритих (ран, поранень) тим, що вони не супроводжуються ранами і мікробним забрудненням тканин. До закритих пошкоджень належать за­биття, струс, стискання м’яких тканин, вивихи, переломи кісток та пошкоджен­ня органів тощо.

Забиття – закрите меха­нічне пошкодження м’яких тканин без порушення цілісності шкіри (трапляється найчастіше). Ступінь забиття залежить від розмірів та контурів об’єкта, який спричинив травму, а також – від сили удару і опору тканин. М’язи легко трав­муються в стані на­пруження. Найслабшою щодо цьо­го є підшкірна основа, багата на кровоносні судини і нерви. Кожне забиття зазвичай супровод­жується розривом кровоносних судин, внаслідок чого виникають внутрішньотканинні крововиливи.

Розтягнення. Сам термін “розтягнення” не відповідає своєму значенню, бо всі м’які тканини мають еластичні властивості та розтягнення є їхньою нормальною функцією (наприклад, розтягнення зв’язок). Під час перерозтягнення виникають мікронадриви тканин, тому суттю такої травми є все-таки надрив.

Під час розтягнення найчастіше пошкожується зв’язковий апарат суглобів. Причиною цього є раптовий різкий рух у суглобі (згинання з поворотом при фіксованій стопі, надмірне згинання чи розгинання). Розтягнення характерне для спортсменів більшості видів спорту. Найчастіше пошкоджуються гомілковостопний, колінний, променево-зап’ястковий суглоби.

У разі розтяг­нення механізм пошкодження інший, ніж під час забиття, проте вони мають подібну клінічну картину: локалізова­ний біль та помірний крововилив з порушенням функції кінцівки, по­ява надмірних рухів у суглобі. Встановити діагноз допомагає анамнез (з’ясуван­ня механізму травми) та додаткові методи обстеження (УЗД, МРТ тощо).

Лікування переломів

У лікуванні переломів слід дотримуватись двох принципів: необхідно правильно зіставити уламки (якщо вони зміщені) і зафіксувати їх на термін зрощення.

З метою фіксації неускладнених переломів використовують тверді (гіпсові або пластикові) пов’язки. Умовою накладення таких пов’язок є знерухомлення суглобів вище та нижче перелому, що створює оптимальні умови для загоєння, але передбачає обов’язкове відновне лікування після зняття фіксації.

Однією з сучасних тенденцій світової травматології та ортопедії є застосування методів хірургічної фіксації уламків різноманітними металевими конструкціями. Часто цей метод не передбачає знерухомлення суглобів, тому його перевагою є те, що він не перешкоджає рухомості ушкодженої кінцівки, а це дає можливість раннього та швидшого відновлення, зниження рівня інвалідності та швидкої соціальної адаптації потерпілого.