Історії пацієнтів

Мушу працювати фізично, бо знаю, що таке “болить”

Вам це здається абсурдним: працювати фізично, коли “болить”? Подібно думала й львів’янка Ірина Дубініна, коли, маючи спинномозкову грижу, починала займатися фізичною терапією. Втім, саме фізична терапія виявилася найбільш дієвим методом лікування з усіх, які вона спробувала, і допомогла їй уникнути операції.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Пані Ірина з донькою Настею в Чорногорії: “Під час відпочинку в мене не було жодних проблем із самопочуттям”.

– Коли саме у Вас з’явився біль в спині? Чи він був раптовим, чи проявлявся раніше?

– Перший “яскравий” біль я відчула десять років тому, коли була вагітною. Я виношувала дитину, вага росла і в один момент у мене так почала боліти спина, що мені було важко вставати, важко ходити, згодом я просто не могла стати на ногу. Але гінекологи мене завірили, що, можливо, після пологів все повернеться в норму. Я народила дитину, минув тиждень-два і дійсно біль минув. А потім час від часу, раз на рік чи півроку, мене міг дуже “схопити” біль. І він періодично, моментами проявлявся. Боліла спина і болів поперек. Мені тягнуло ліву ногу. Ми завжди думали, що це могли бути наслідки того, що в мене в дитинстві був лівосторонній вивих стегна.
А півтора роки тому біль став ще сильнішим. Ми почали шукати причину. Рентген нічого не виявив, аналіз крові показував, що в організмі є запалення. Я була вся викривлена, вигнута, як дуга. І нас скерували на МРТ, завдяки якому в поперековому відділі хребта виявили грижу розміром 12 міліметрів. Але за півроку біль перемістився на іншу ногу. Ми почали шукати лікарів. Всі хірурги, нейрохірурги казали, що потрібно робити операцію. Мені назначили курс медикаментів, який на два місяці “зняв” біль. Потім знову все повернулося. Я ще раз пропила ліки, це “зняло” біль на місяць. Але я для себе зробила висновок, що не можу так жити: купувати ліки, два місяці жити, а потім знову купувати і пити купу ліків… Цього жодний організм не витримає. Погоджуватись на операцію не хотіла, бо довідалася, що грижа відновлюється. Тому я подумала, що операція – це буде вирішення питання лише на певний час.

– Коли Ви вирішили спробувати фізичну терапію?

– Я вже півроку мала постійні болі. Але в мене ще була надія, що, можливо, вони минуть. І не знала, до кого звертатися. Навіть раніше, коли в мене ще був незначний біль, я казала: “Я би пішла до когось, тільки не знаю, до кого маю піти”. Я, чесно кажучи, ставлюсь до лікарів з пересторогою. Вони мені говорили багато, але результату не було. Згодом моя сестра розповіла, що її колега проходить курс фізичної терапії в центрі “Інново”. Я прийшла туди, коли вже не могла терпіти болю. Тоді я була дуже малорухома. Мені боліли поперек, сідниця, права нога, я не відчувала трьох пальців на нозі, нога була як “не моя”. Мені було тяжко сидіти, було неможливо лежати, я спала, просто обкладаючись подушками, і шукала положення, в якому можу лежати. Я навіть не могла поворухнути ногою в лежачому положенні. Мене “хапали корчі”, мене просто “скручувало”, я не знала, що маю робити. Коли торік влітку я прийшла до “Інново”, ми з сім’єю саме збирались їхати на море. Але під час консультації нам сказали, що мені не можна нікуди їхати, тим паче дорога була далека: машиною впродовж 24-ох годин. Я ризикнула, ми поїхали. На морі мені стало легше, біль минув. Море пішло мені на користь. Але за два місяці біль повернувся. Тоді я знову прийшла до центру “Інново” і наважилась проходити курс фізичної терапії. За півтора місяці занять я відчула полегшення. Відтоді вже минуло більше, ніж півроку, і я взагалі не відчуваю болю. Що два тижні приходжу до центру, щоб фізичні терапевти контролювали процес.

– То Вам вдалося уникнути операції?

– Так, минулося без операції. Принаймні я зараз ходжу, бігаю, роблю все, що робила раніше, ще до хвороби. Тільки тепер стараюся шанувати себе і до мене по-іншому почали ставитися вдома. Рідні намагаються більше допомагати мені в хатній роботі. Але я зараз абсолютно нормально живу – без болю.

– Чи Ви одразу повірили, що заняття з фізичної терапії можуть Вам допомогти?

– Я завжди надіюсь на краще, але, чесно кажучи, коли я прийшла в “Інново”, в мене були великі сумніви, що фізична терапія мені допоможе. Тому що ми ходили до одного лікаря, до другого, третього, четвертого, і мені нічого не могли запропонувати… І, розпочавши курс фізичної терапії, я розуміла, що займатимусь фізично, але я не розуміла, як це “працюватиме”, тобто, яким чином фізичні вправи зможуть полегшити мій стан. Але подумала, що гірше мені все одно вже не буде. Зараз, коли вже минув час, я зовсім по-іншому все аналізую. Людина, напевно, так сформована, що хоче відразу бачити результат. Але коли я лише почала приходити на заняття, біль минув не відразу. В мене ще довго закрадалися сумніви, я думала: “Нічого з того не вийде!” Мені і далі важко було повірити, що це мені допоможе. Коли робила певні вправи, затискало нерв, і я відчувала страшенний біль. Було навіть таке, що я плакала, бо вже не могла терпіти болю. З часом я почала робити вправи, які спочатку мені не вдавалися, і я переконалась, що фізична терапія допомагає.
Сумніви мучили мене довго, доки я не побачила, що є результат. Зараз тим людям, які також мають такі проблеми, раджу займатися фізичною терапією. Я намагаюся людей переконати: “Не пийте тих ліків, тому що вони допомагають на певний момент, сьогодні ви ліками “зняли” біль, а завтра він знову з’явиться”.

– Після курсу фізичної терапії потрібно виконувати домашню програму вправ. Чи важко вона Вам дається?

– Зараз для мене це неважко. Мені хочеться ускладнювати вправи, наприклад, я роблю вправи з вантажем. Якщо раніше виконання вправ у мене займало приблизно годину, то зараз – 40 хвилин. Тепер це вже набагато швидше і не так складно, як було з самого початку. Стараюся виконувати усе, що мені сказали фізичні терапевти. Навіть, коли ми їхали у відпустку, брала із собою м’яч, щоб робити певні вправи. Мушу працювати, бо я знаю, що це таке, коли “болить”. Пам’ятаю ті ночі, коли перед сном я казала чоловікові: “Я не хочу, щоб була ніч, хочу, щоб був постійно день”. Тому що вдень ти рухаєшся, щось трохи “поболює”, але ти по-інакшому це сприймаєш. А коли приходить ніч, ти не знаєш, що маєш робити, як маєш лягти, як маєш повернутись, як маєш встати зранку…
Фізичні терапевти склали для мене комплекс вправ, які я роблю вдома для того, щоб мені не боліла спина. Але, окрім того, це є для мене і щоденною зарядкою, яка приносить мені додаткову користь.

– Чи могли б Ви зі свого досвіду порівняти, як виглядає “життя з болем” і “життя без болю”?

– Тяжко навіть передати, яким сильним був той біль. Доки ти сам не відчуєш, ти того не зрозумієш. Всі довкола бачили, що я ходила інколи, може, й без настрою. Йдеш, ту ногу за собою тягнеш… І ті ночі… Це страшно навіть згадувати. Також після того, як мені почала боліти спина, ми з чоловіком боялися планувати другу дитину, бо: “Як виносити? Як минатиме вагітність? Що буде далі?”
Я від природи людина рухлива, тому цей біль мене просто сковував. Зараз ми з сім’єю щотижня їздимо на дачу, любимо активний відпочинок. І я просто не відчуваю незручностей. Ми щойно повернулися з відпустки. Відпочивали на морі в Чорногорії. І там у мене також не було жодних проблем з самопочуттям. Я розумію, що грижа нікуди не ділась, вона мені просто не заважає. Коли я роблю вправи, відчуваю, що навіть “мурашки йдуть” по тій нозі, яка боліла. Але дискомфорту від того немає.

– Як реагують люди, коли Ви радите їм саме такий вид лікування як фізична терапія?

– У розмові з людьми виявляється, що багато хто має грижу і страждає через це. На поради спробувати фізичну терапію кожен реагує по-різному. Але якщо ти змучився від болю, то готовий на все. Ти готовий зробити все, що від тебе залежить, щоб досягти результату. Для цього потрібно докласти зусиль, від себе скажу, що немалих. А коли тобі болить, зробити ті зусилля дуже складно. Як ми сприймаємо хворого? Що він має лежати, відпочивати, щоб його ніхто не чіпав… Але якщо ти лежиш, то тобі ще гірше. Всі хочуть отримати такі ліки, щоб випити і на “завтра” вже бути здоровими. Ні, то, напевно, не той випадок. Як на мене, коли люди чують про те, що потрібно робити фізичні вправи, здебільшого, ставляться до цього скептично. Спочатку розпитують, зацікавлюються, але потім кажуть: “Та ні, я піду до свого лікаря, він мені випише “чудодійну” таблетку!” А переважно це досить сильні знеболювальні препарати. Людина вірить результату. Так само було і в мене: спочатку я ставилася до фізичної терапії скептично, але потім, коли мені з кожним заняттям ставало ліпше і ліпше, це давало надію.

– А чи раніше Ви щось знали про фізичну терапію?

– Щось читала про це, але в це було важко повірити (усміхається). Тепер знаю, що, передовсім, треба працювати самому. Фізичні терапевти мені допомагали, але також багато залежало від мене, від того, наскільки багато зусиль я прикладаю.

– І як змінилося Ваше ставлення до фізичної терапії після того, як Ви самі пройшли курс відновлення?

– Я просто в це вірю. Я розумію, що це було саме те, що я шукала. Я прийшла до фахівців і мені дійсно допомогли. Я бачу результат, я себе набагато краще почуваю.

– Що порадите людям, які мають схожі проблеми, як була у Вас, щоб примусити себе працювати?

– Повірити в себе, хотіти одужати, мати терпіння і працювати. Якщо ви робитимете все, що вам говорять фізичні терапевти, то ви обов’язково підете на поправку!

Розмовляла Ірина Кондратюк

Фото: з архіву Ірини Дубініної